Рожева жилетка з застібками

У дворі дідової хати оселились вівці. Це стало не лише джерелом вовни, а й частиною підтримки полонинництва — давнього ремесла, в якому все ще зберігся ритм предків. Навесні вівці йдуть на полонину. Але перед тим їх стрижуть — бо інакше, перегрівшись, вони можуть захворіти. Стрижка відбувається лише раз на рік, і саме з тієї вовни народжуються наші вироби.

Після стрижки вовну миємо вручну гарячою водою, щоби змити пил і ланолін — натуральний овечий жир. Далі вона сушиться просто неба і прочісується на великій граблі. Так отримуємо пухкий, чистий кужіль. Якщо треба кольору — вовна їде до пані Калини, яка вже понад 30 років фарбує її натуральними барвниками. Кожен колір залежить від того, яка була вовна — злегка сірувата, тепла, холодна, біла з вкрапленням.

І ось — прядіння. Вручну, на веретені, з терпінням і досвідом. Так з'являються нитки, які ми скручуємо у маленькі моточки — гушки. Саме вони йдуть на ткацькі верстати.

Наші верстати — дерев’яні, як і сто років тому. Усе тчеться вручну: спочатку натягується основа, далі візерунок вплітається товстішою ниткою. Ткаля проходить нитку ряд за рядом, поки не утвориться полотно. Потім — сотні вузликів, один за одним.

Після цього виріб іде у валило — так звану пральню на гірській річці. Там, у холодній воді, ліжник збивається, стає щільним і міцним. А потім — сушіння, чищення, обрізання, обметування. І вже тоді він готовий. Кожна ткаля відповідає за свій виріб — від початку й до кінця.